Війна на Донбасі – які рішення?

Від редакції: Після тривалого періоду «відпочинку», пов’язаного з реорганізацією інформаційної роботи Об’єднання СИНДИКАТ у мережі Інтернет, наш сайт починає роботу в якості «транслятора» найважливіших ідей та пропозицій нашого руху. Наразі поточні новини про діяльність Об’єднання СИНДИКАТ ви можете прочитати на наших сторінках у соціальних мережах ВК та Facebook.

ВІЙНА НА ДОНБАСІ

Військові дії на Донбасі перетворилися на «буденність». Останні активні, осмислені військові операції, які мають стратегічні цілі, закінчилися після підписання другого пакету Мінських домовленостей. Складається враження, що закінчення конфлікту не є метою ні для української, ні для російської політичних еліт. Хоча інтереси продовження конфлікту у перших та останніх в основному збігаються, але мають і певні відмінності. Так у чому ж полягає інтерес вітчизняних і російських «груп впливу» і чому території, тимчасово контрольовані угрупуваннями «ДНР» та «ЛНР», ще довгий час будуть залишатися «гарячою точкою»?

Розглянемо ситуацію з точки зору нашої політичної влади. Перш за все, слід зазначити, що конфлікт на Донбасі перейшов у «гарячу» стадію перед президентськими виборами 2014 року. Фактично, якщо брати площу утримуваних «ополченцями» територій, тоді це був максимум, який сепаратисти контролювали за весь час конфлікту. Те ж саме стосується і населення, що проживає на «сепаратистській» території. Все це допомогло Петрові Порошенку виграти президентські вибори в один тур, враховуючи, що мільйони виборців, які через історичні, ментальні та інші причини явно не були електоратом Порошенка, опинилися без права голосу.

Уже в квітні стало зрозумілим, що Порошенко — фаворит президентських перегонів, і домінуюча частина української еліти, яка мала вплив і на тимчасовий уряд, очолюваний Турчиновим, не могла не враховувати цей факт і працювала на прискорення процесу обрання Порошенка президентом саме в один тур, розгорнувши потужну пропаганду про згубність затримки часу вибору верховного головнокомандувача, якою неминуче став би другий тур президентських перегонів. Цим, хоча не тільки, пояснюються нерішучі, мляві рішення тимчасової влади щодо протидії діяльності сепаратистів на ранньому етапі розвитку подій.

Але головними причинами, через які наш «політикум» не зробив практично нічого для уникнення конфлікту, є величезний «вал» проблем Донбасу та відсутність стратегії щодо їх вирішення. Справа в тому, що Донецька і Луганська область — це урбанізований промисловий район, який базується на третьому і четвертому технологічному укладі, — який мав сенс тільки в складі єдиного радянського економічного простору і остаточно втратив свою актуальність в наш час. Ціни на метал тримаються на низькому рівні, вітчизняним виробникам важко конкурувати з Китаєм і країнами Південно-Східної Азії з ряду причин — ставка комерційних кредитів, вартість робочої сили, клімат та ін.

Те ж саме стосується і видобутку кам’яного вугілля, і машинобудування, причому останнє зав’язане на російський, помітно «схудлий» ринок збуту і кооперацію з виробниками з країн колишнього СРСР (в основному також російськими). Таке падіння рентабельності основних галузей економіки Донбасу і запровадження, хоча і не всебічне, нових технологій викликали величезне безробіття та унеможливили утримання соціальної інфраструктури за рахунок промисловості цього регіону, як це було за радянських часів. До кінця 2000-х років стало помітним значне перенаселення цього регіону — інфраструктура, яка знаходилася в стані недофінансування протягом десятиліть, і величезне безробіття, – що рано чи пізно привело б до соціального вибуху і виникненню «чорної діри» для українського бюджету. Хоча варто врахувати, що саме на цей регіон припадала значна частина економічного зростання, зорієнтованого на зовнішні ринки, але проблеми в середньостроковій перспективі він мав величезні. Природно, що наша влада, яка не вміє за природи своєї вирішувати питання складніші за приватизацію та використання корупційних оборудок, не мала і не має жодної стратегії для вирішення цих проблем, і тому вона банально не знає, як, після повернення Донбасу, заново й максимально безболісно перетворити його на вигідний актив для вітчизняної економіки. Описані проблеми актуальні для всієї України, але саме на Донбасі, що має величезне урбанізоване населення, вони є найбільш критичними.

Для керівництва РФ конфлікт, який воно розв’язало, за певного, можливо, і не прямого сприяння (хоча частина нашої політичної та бізнес-еліти грала і продовжує грати на боці Кремля) або як мінімум бездіяльності української влади, потрібен був виключно як предмет торгу для визнання Україною анексії Криму та заради відволікання уваги світової спільноти від цього кричущого факту.

Саме тому, перш ніж думати про те, як повернути Донбас, Україна повинна створити, «кристалізувати» еліту, яка знає, що з ним робити і як найбільш вигідно провести реінтеграцію Донбасу в економічний і культурний простір України. Це і має бути однією з ключових цілей громадського руху, до створення якого прагне Об’єднання СИНДИКАТ.

 

Олександр Скоробогатий,

Об’єднання СИНДИКАТ

Дивіться також:

Комментирование запрещено