Про суспільство та політику (на прикладі одного парламентського «інциденту»)

Ці шакали-маріонетки просто рвуть наше суспільство. Що може змінити цей цирк? Як цирк може взагалі бути механізмом будь-чого, окрім вистави?

Апелювати до розуму людей — справа невдячна. Всі ми живемо в світі власних ілюзій. Ми маємо ілюзію свободи вибору, хоча той вибір завжди відбувається лише в певних межах, а інакше в принципі й бути не може. Вони розколюють та розважають суспільство, в той час як їхні господарі вчиняють жахливі безчинства. А ми танцюємо під ту саму дудку, хіба що на вулиці, а не в їх залі. Яка свобода вибору, якщо той вибір в рамках системи? Навіщо наші голови засмічують тією красивою тезою про «свободу вибору»? Чи не для того, щоб тримати нас в ілюзії та відвертати від реальної сутності політики?

Ви питаєте, чому ми не «йдемо в політику»? Чому не граємося на чийомусь боці в усі ці вибори? Але спитайте спочатку себе: що можна вирішити серед покидьків, ще й називаючись ними? А чи може щось вирішувати цирк, чи може у нього таки інша мета — розважати та розколювати? Ні, дякуємо. Ми підемо своїм шляхом, суспільним.

Ми вже майже не апелюємо до людського розуму, адже це марно. Все одно ніхто не хоче думати, мислити, розуміти — це складно, не весело та всі ж і так «розумники». Більшість просто іде танцювати під чийсь мотив (і то лиш коли покличуть), вважаючи його своїм. Лохи? «Ні, ну що ви, не лохи — патріоти», бо ж зараз усі — «патріоти».

Тож не будемо апелювати і до адекватності людей, патріотів тощо. Ми просто сподіваємося, що в когось таки прокинеться відчуття: «щось тут не так»…

У кого таке розуміння з’явиться, той, можливо, дасть ще один маленький, але шанс нашій країні. А назва того шансу — Суспільний проект — точніше, його реалізація.

Дивіться також:

Комментирование запрещено