Про репресії проти учасників добровольчого та патріотичного руху

Свободу добровольцям!

Свободу добровольцям!

Останні події, що стосуються як арешту та суду над гаданими «винуватцями» у справі про вбивство Олега Бузини, так і скандалу із спробою роззброєння та арешту керівництва роти «Торнадо», чітко вказують на те, що чинний політичний режим взяв чіткий, послідовний та невблаганний курс на роззброєння, нейтралізацію та поступову ліквідацію добровольчого руху в його потенційно радикальних та непідконтрольних владі формах. Тут не йде мова про суто юридичні аспекти відповідних справ: суть їх у тому, що саме відповідні люди та організації стали на заваді тим або іншим планам, «схемам» та вподобанням «наших» можновладців, а отже й були оголошені останніми «злочинцями», «вбивцями» та «мародерами». Варто додати, що і в одного з учасників Об’єднання СИНДИКАТ сьогодні було проведено обшук, що вказує на те, що жодна з організацій патріотичного спрямування, що брала або бере участь у добровольчому русі, не застрахована від «уваги» такого роду. Тому, в зв’язку з цими процесами, постає питання: що робити далі?

Ні для кого не секрет, що нинішня влада на початку свого існування трималася фактично на готовності учасників добровольчих загонів та загонів самооборони різного політичного спрямування сприймати її як «менше зло» в порівнянні з домайданівською вертикаллю. Пізніше, підпорядкувавши собі та оновивши «бойовий дух» традиційних репресивних органів, нові можновладці заходилися маргіналізувати та поступово здійснювати тиск на тих, кого вони ще кілька місяців до того називали патріотами та героями – коли вони були потрібні владі як захисний щит проти конкурентів зі Сходу. Події 14 жовтня минулого року під Верховною Радою, в ході яких були незаконно затримані кілька учасників нашого Об’єднання, стали своєрідним лакмусовим папірцем для влади, показавши, що більшість громадян позитивно або нейтрально ставитиметься до репресій проти «радикальних», «незручних» активістів та добровольців через обивательський страх нових революційних потрясінь, бажання «стабільності» та неспроможність адекватно оцінювати ідеї останніх. Саме з того моменту і почався наступ новітньої контрреволюції, що став очевидним для всіх уже в ці дні.

У чому ж полягає суть стратегії контрреволюціонерів? Хоча ми, звичайно, не можемо мати доступ до їх стратегічних планів, проста логіка дозволяє нам зробити кілька відповідних припущень. По-перше, контроль над ЗМІ дозволить їм розгорнути масову кампанію дискредитації добровольців та патріотів загалом, як це вже було в контексті подій 14 жовтня, але тепер уже на більш інтенсивному рівні. По-друге, будуть і далі точково вихоплюватися та репресуватися найбільш авторитетні та непідконтрольні діячі та загони добровольчого руху, причому обивателям утовкмачуватимуть, що їх затримання викликані виключно «криміналом». По-третє, на кінцевому етапі має бути завершено розформування всіх добровольчих загонів, деморалізованих та позбавлених своїх природних лідерів (див. етап 2-й), а їх залишки перетворять, скоріш за все, на своєрідні «штрафбати». Саме такий розвиток подій виглядає логічно необхідним, виходячи з відповідних заяв формальних та неформальних речників президента, МВС та Генпрокуратури цими днями.

Таким чином, постає питання: як саме можна запобігти такому варіанту розвитку подій, що, на жаль, виглядає наразі найвірогіднішим? Через зацикленість виключно на протистоянні із зовнішнім ворогом та власну організаційну аморфність і залежність від поверхово-«патріотичної» пропаганди в стилі «Захід нам допоможе, а Путін – х*ло, слава Україні», добровольчий рух так і не зміг сформулювати скільки-небудь послідовної політичної альтернативи чинній владі та її кланово-олігархічним структурам правління. Як і більшість обивателів, його рядові бійці не розуміють у багатьох випадках, для чого і за що саме вони воюють. Тому першим кроком всіх тих, хто не хоче стати розхідним матеріалом нинішнього корупційного режиму, має бути згуртування, осмислення суті проблем та переорієнтація основної уваги на внутрішнього ворога, що є куди підступнішим та хитрішим за кремлівського карлика та його лугансько-донецьких намісників. Відповідно, для цього мають бути створені відповідні структури політичного, пропагандистського та ідеологічного характеру, що мають стати необхідною надбудовою над добровольчим та патріотичним рухом. Тільки після того, як добровольчий рух перестане бути виключно патріотичним крилом збройних загонів держави, а стане політичною силою, ідеологічно свідомою своїх перспектив та необхідності протистояти своїм ворогам, він зможе уникнути долі, що вже запланована для нього можновладцями.

Дивіться також:

Комментирование запрещено