Про поїздку під Дебальцево

MLRqhyL0e58 ySlgRw6AFvQ

Нас мобілізували більш ніж півроку назад, в роті було 96 чоловіків. Живими лишилися 19.

(Солдат 128-ої бригади).

Днями їздив в АТО, вже не в якості добровольця, а з метою передачі гуманітарної допомоги бійцям 128 ОМБр, яка тримає Дебальцево. Ситуація під Дебальцево більш ніж складна, бійців намагаються знищити не лише війська супротивника, але і власне керівництво.

По дорозі, в тилах АТО, досить багато блок-постів, де люди з шевронами “беркут” доволі борзо намагалися щось собі “розмутити” із нашої передачі для бійців-передовиків із закарпатської бригади, проте з нами таке не пройшло.

Починаючи з смт. Луганське, дорога повністю прострілюються. Саме Дебальцево фактично відрізане, ближче ніж на 5 кілометрів пробитися нікому не вдається, проте чекати здорового смислу або підкріплення від керівництва держави — марно.

“Мене бісить, коли вони кажуть, що в зоні АТО померло пару бійців, в той день, коли у мене на позиції за добу полягло більше!” — дивуються бійці. Солдати живуть на позиціях без ротації вже більш як півроку. Їжі постійно не вистачає, форма — одна на всі випадки життя, і ту привезли волонтери. Та що там казати, часто і набої, чомусь, в дефіциті. “Ми дивилися накладні, вони купляють самі у себе ВОГи по 240 гривень”, “Коли нас вперше кинули на позиції — у нас було по два магазини набоїв, обіцяли, що під”їде ще машина — вона так і не доїхала. Ми мали йти в підсилення — але як тільки прийшли, ті хто там були одразу уїхали звідти, тобто вийшло що ми там лишилися самі, і так постійно”.

До слова сказати, бійців постійно обманюють. “Мені казали, що призивають на 45 днів, потім казали, що не більше 3х місяців… Зараз я вже більше як півроку не бачив сім`ю, більш як півроку дивлюся на те, як нас кидають в якості м`яса, з автоматами на танки. Скільки ж полягло із-за тупості штабу хлопців, у яких вдома були вагітні жінки, хлопців, що так і не побачили своїх майбутніх дітей”… На позиціях невишколені бійці, з самими автоматами, зі звичайними набоями. Буває і краще — наприклад коли є ПТУРи, але немає ПТУРистів, ніхто не вміє стріляти з них. Є серед бійців багато і героїв, наприклад під час того випадку, коли танк сепаратистів заїхав прямо в окоп та намотував наших хлопців на гусениці, двоє гранатометників підбили три танки. Один із відбитих у сепаратистів танків — новенький Т-72, але в Інтернеті, чомусь, його називали Т-90, бійців така брехня бісить, адже і так є багато героїзму та доблесті, навіщо брехати, спотворювати та прикрашати. До речі, з усією нашою технікою біда — майже вся вона поламана. Не кажучи вже про те, що застаріла. Чого не скажеш про сепаратів — у них після “перемир’їв” достатньо справної російської техніки (хоча є і наша, яку покинули бійці, яких кидали м’ясом, нічого не навчивши та не провівши виховної роботи).

“Генералів я в окопах не бачив” — каже боєць. “Якщо якесь керівництво і опиняється на передовій, то вони уїжджають якраз перед атакою”. На деяких позиціях в полі сепари стоять за кілометр, їх видно у бінокль, але дістати неможливо — немає зброї крім автоматів. “Коли приїжджають танки, то вони не знають що робити, туди садять 20річних зелених хлопчиків, які часто тікають. Чого керівництво веде таку кадрову політику? Чому в одному із взводів поставили командиром студента після військової кафедри, який боїться всього, а ветерана-афганця поставили підлеглим? Всі в шоці з таких розкладів. Військовий дебілізм нікуди не зник, лише перемістився у зону бойових дій. Це трагічно.

Бійці вкажуть, що за бажання вже давно можна було би досягнути миру, що війну штучно затягують. “Ми могли їх поперти ще в серпні-вересні. Але нам сказали стояти. Порошенко хотів перемир’я, але під час нього сепаратистам підвезли з Росії безліч зброї, а нам — ні. Цю війну спеціально затягують, щоби відмивати гроші, на всьому — на зброї, на волонтерській допомозі, на паливі тощо. А вмираємо ми, прості бійці та цивільні”. До слова сказати, на зворотньому шляху наші люди заїжджали до Краматорську, в аеропорт. Бійці тоді казали, що в них погане передчуття, бо все начальство поїхало. На наступний день аеропорт цього вже давно мирного місця обстріляли важкою артилерією.

Також побували в Артемівському шпиталі. Це звичайна міська лікарня, в яку щоденно привозять також поранених бійців. Це від 20ти до 80ти поранених щоденно (!), яким надають ПМД та направляють далі по медсанчастинах/шпиталях. Про це , чомусь, ніхто не каже, в ЗМІ брешуть про втрати. Там дуже великі проблеми з їжею. Маємо намір і в подальшому допомагати лікарні.

На завершення, хотів би звернути увагу на те, що жодної роботи з місцевим населенням ніхто не проводить. Місцеві досі не можуть зрозуміти що відбувається, та чому вони стали заручниками між двома воюючими сторонами, до цього додається ще й сильний вплив пропаганди та постійне відчуття стресу. СИНДИКАТ найближчим часом поїде на Схід не лише для війни, але і для просвітництва.

Наша позиція лишається незмінною — ми не хочемо цієї братовбивчої війни. Ми хочемо миру. Саме тому ми і прагнемо перемоги української зброї.
MX_zZE0olYs pmvXIx5VGIE

Дивіться також:

Комментирование запрещено