Про кредитування та народні банки (Ідеологічна школа Об’єднання СИНДИКАТ)

Кредитна система

Кредитна система як вона є.

Сучасна економічна система характеризується непомірним роздуттям та поширенням системи приватного кредитування, яке давно вже втратило свою первісну економічну функцію – надання додаткових коштів підприємствам, що потребують їх для подальшого розширення виробництва, – та перетворилася на акумулятор паразитичного споживчого кредиту. Останній є не більше й не менше як формою прив’язування широких верств соціально незабезпеченого та легковірного населення до підтримки влади фінансового капіталу, свого роду соціально-економічною наркоманією, за якої постачальниками наркотику – «дешевого» кредиту для споживачів – виступають доволі солідні та «статечні» приватні банківські та кредитні установи.

Не кажучи вже про те, що, як показала світова криза кінця 2000-х – початку 2010-х років, такого роду кредитні установи є фінансовими пірамідами величезної потужності, саме існування системи споживацького кредиту підриває підвалини органічного суспільного розвитку, привчаючи людей, що в абсолютній більшості випадків ледь животіють на мізерній зарплатні, до того, що вони «дуже легко» можуть взяти кредит та «дозволити собі більше». Під «більшим» зазвичай мається на увазі сукупність низькоякісних споживчих товарів, які щедро пропонуються «людині споживацькій» на полицях наших супермаркетів, а в гіршому випадку – різного роду засоби «втекти» від важкого життя, на кшталт алкоголю та наркотиків різного типу. У порівнянні з добою панування виробничого капіталу, яка теж характеризувалася відповідними соціальними вадами, але принаймні не ставила розбещення та паразитизацію населення «на конвеєр», доба фінансово-кредитного капіталу, що панує нині, є епохою загального занепаду як виробництва, так і культури, чому активно сприяють всі політичні партії та сили, які приймають таке панування як щось природне чи бажане.

Фактично банк як фінансово-кредитна установа нині перетворився на інструмент створення фіктивного капіталу, від «вибуху» якого страждає передусім сфера реального виробництва, але й, не в останню чергу, і фінансово залежне від банків населення сучасного світу. Породжені хибним прагненням досягти економічного зростання будь-якою ціною, не думаючи про те, за рахунок чого це «зростання» відбувається – чи то за рахунок відкриття нових «колл-центрів» та маркетингових мереж, чи то шляхом створення нових виробничих потужностей, – потоки фіктивного капіталу викликають фінансову лихоманку світового масштабу, що має своїм наслідком масові розорення підприємств, безробіття, війни та конфлікти локального та регіонального масштабу. Тому без усунення від влади всесвітньої фінансової олігархії не можлива побудова скільки-небудь відмінного від сучасного животіння безликих мас способу людського існування.

Але що ж має прийти на зміну приватним банкам, які яскраво довели свою спекулятивність та неспроможність забезпечити інтереси своїх вкладників та позичальників? Найчастіше на думку спадає ідея так званої «націоналізації банків», з якою постійно носяться ліваки державно-соціалістичного штибу, однак практика тих країн, в яких така націоналізація була проведена, показує, що вона не вирішує засадничої проблеми – невідповідності фінансової системи потребам розвитку виробництва, – а всього лише відкладає її в довгий ящик, з тим щоб вона знову проявилася з усієї силою під час нового циклу економічної кризи. До того ж, націоналізація фінансової системи породжує з усією силою проблему корумпованості чиновницького апарату, що за логікою речей має управляти цієї системою, тому говорити про те, що націоналізація є перспективним шляхом вирішення проблем фінансової системи, – недоцільно та неможливо.

Натомість, не можна не зупинитися на ідеї переходу від системи панування великих фінансових корпорацій до системи, заснованій на кооперативному співробітництві мереж місцевих (локальних та регіональних) підприємств та банківських установ, які обмежуватимуть ірраціональність сучасного «вільного ринку» за рахунок тісного зв’язку між собою та місцевим населенням. Якщо за панування глобальної фінансової олігархії соціальне середовище є лише полем для гри анонімних потоків фіктивного капіталу, то система, заснована на взаємному співробітництві «низових» підприємств, розглядатиме накопичення капіталу та економічне зростання як чинники, вторинні до забезпечення реальних потреб своїх учасників. Система взаємного кредитування, що мусить прийти на зміну роздутим та відірваним від реального виробництва приватним банкам, буде побудована на основі накопичення капіталу своїх вкладників та відповідального управління останнім з боку осіб, обраних та призначених на ці посади самими вкладниками. Тим самим, з одного боку, обмежується вплив непрофесіоналізму рядових вкладників, з іншого – зводиться нанівець чинник безвідповідальності менеджерів, що є надзвичайним поширеним явищем у великих корпоративних установах. Поєднання цих чинників дозволятиме називати відповідні об’єднання кооперативних спілок, що візьмуть на себе функції регулювання та надання кредиту, «народними банками», хоча така назва, звичайно, є умовною.

Організація та поширення мереж народних банків, що будуть носити як територіальний (місцевий), так і загальнонаціональний (галузевий) характер, дозволить викорінити паразитизм банківської системи, досягти збалансованого рівня економічного розвитку (замість крайніх явищ спекулятивного зростання, що тягне за собою масштабну економічну кризу, і навпаки), а також – відновити зв’язок між кредитною системою та реальним виробництвом. Приватні банки та кредитні «лохотрони» – явища одного порядку: перші з них – це лише великі та респектабельні відповідники других. Тому без передачі банківсько-кредитної системи під контроль об’єднань місцевих громад та кооперативних спілок неможливе подолання сучасного економічного становища України.

Леонід Кияниця,
політичний референт
Об’єднання СИНДИКАТ

Дивіться також:

Комментирование запрещено