Про демократію та авторитаризм

Про демократію та авторитаризм

У сучасному суспільстві поняттю «авторитаризм» зазвичай випадає роль втілення усього негативу, що тільки може мати місце в сфері соціальних відносин. Авторитарними називають як політичні режими, що не слідують демократичним настановам, так і ті форми соціального управління, що відзначаються одноосібним та свавільним керівництвом з боку начальства. На противагу авторитаризму,  його противники часто висувають ідеал демократії, яка розглядається як утілення всіх можливих чеснот та позитивних характеристик. Під демократією зазвичай розуміють такий політичний режим, за якого процес прийняття рішень відбувається у відповідності до принципів загального та рівного голосування та представницького правління осіб, обраних шляхом останнього на відповідні посади. Вважається, що саме такий механізм формування влади дає можливість більшості громадян брати ефективну участь у процесах формування політичної влади та, опосередковано, – у прийнятті основних політичних рішень.

Тим не менше, як показує практика, в дійсності авторитаризм та демократія зазвичай ідуть рука об руку. Перш за все, слід вказати на те, що процес «демократичного» голосування часто проходить у ситуації «авторитарного» контролю – як з боку прямих начальників тих, формально рівних та вільних, виборців, які беруть участь у голосуванні (так званий «адмінресурс»), так і в сенсі примусового, але непомітного формування «правильної» громадської думки через медіа, підконтрольні панівним групам впливу у відповідному суспільстві. Свідченням цього можуть бути як усі вибори, що проходили в сучасній Україні після ліквідації монополії КПРС на владу, так і процес виборів на Заході, де нікого не примушують ні за кого голосувати, а скромно та ненав’язливо натякають у ЗМІ, які саме кандидати чи партії є «прийнятними», а які – ні. Тому, в будь-якому разі, процес «демократичного» голосування не може бути втіленням ідеалу демократичного правління.

З іншого боку, всі авторитарні режими, що існували з ХІХ століття, завжди мотивували легітимність свого правління посиланням на «волю народу» – виражену або в підтасованих на їх користь результатах виборів, або у потуранні правлячою верхівкою найбільш ницим та примітивним інстинктам цього самого народу. Не даремно більшість «батьків-засновників» сучасних США із осторогою ставилися до принципу загального виборчого права, а абсолютна більшість лівих та ліберальних теоретиків, схиляючись у теорії до ідеалізації «народовладдя», завжди наголошували на його підводних каменях через схильність більшості народу піддаватися на навіювання демагогів. Ми не є ані фанатами класичної політичної системи США, ані лібералами чи лівими, але в цьому плані обмеженість та недосконалість формальної демократичної моделі є очевидною.

Якою ж може бути альтернатива як демократії, так і авторитарній диктатурі, що найчастіше спираються на подібні правові механізми? На наше переконання, такою альтернативною може стати система політичного синдикалізму, що виходить не з абстракції «вільного виборця», а з усвідомлення того, що більшість людей є інтегрованими у певні спільноти, побудовані на виробничому або соціально-культурному принципах. Простіше кажучи, якщо «демократи» вірять у мудрість зачиненого у кабінці «виборця» з бюлетенем у вигляді паперового «простирадла» з прізвищами кандидатів, яких він ніколи не бачив інакше як на телебаченні, ми вважаємо, що тільки органічний зв’язок між спільнотами реальних працівників, підприємців, наукових, військових та інших професійно-виробничих верств може стати основою справжнього народного правління.

На противагу демократам та прибічникам «народної» диктатури, ми виступаємо за таку політичну систему, за якої сваволя як політичного класу, так і мас буде врівноважуватися синдикалістськими організаціями описаного вище типу, які будуть вирішувати ті питання, в межах яких вони є компетентними. Звичайно, держава не може бути хаотичною сумішшю професійних організацій та спільнот, але для позбавлення її від бюрократії, цього черва-паразита нашого часу, тільки надання цим спільнотам розпорядних та контролюючих функцій у відповідних сферах суспільного життя може дати нам визволення від хижого чиновництва. Такий підхід до суспільного врядування не буде являти собою ані «демократію», ані «авторитаризм» у їх обивательському розумінні, а дозволить поєднати участь реальних суспільних об’єднань у прийнятті важливих рішень та принцип компетентності їх виконавців. Цим буде забезпечуватися реальний авторитет виконавців функції соціально-економічного управління. При цьому варто наголосити на тому, що інтегруючу роль у майбутньому суспільстві мають виконувати все ж не виробничо-професійні спілки (і цим наша позиція відрізняється від точки зору анархо-синдикалістів), а окрема верства мислителів та управлінців, відбір до якої вимагатиме відповідності кандидатів особливо високим моральним та інтелектуальним стандартам.

Леонід Кияниця,
політичний референт
Об’єднання СИНДИКАТ

Дивіться також: Сутність сучасної держави та шляхи її реформування (Відео)

Дивіться також:

Комментирование запрещено