Наше уявлення про оптимальний суспільно-політичний лад

Ми неодноразово піддавали осуду основні вади політичної системи України нашого часу: панування бюрократичної машини, бездарність та боягузтво можновладців, зажерливість та паразитизм олігархів. Тим не менше, на наше переконання, уже настав час перейти від осуду до власних пропозицій. Хоча останні не можуть поки що носити характер докладних планів переформатування соціально-політичного ладу сучасної Української держави, тим не менше, вони будуть цінними в якості певних дороговказів на цьому шляху. Отже, почнемо.

Оптимальний суспільно-політичний лад - СИНДИКАТ

На наше переконання, докорінною проблемою сучасних суспільств є передусім панування в них відчуженого від суспільства та зосередженого на своїх власних інтересах безособистісного бюрократичного апарату. Перебуваючи в тісній зв’язці з фінансово-корпоративними колами, останній підпорядковує живий розвиток суспільства логіці чисто кількісного зростання та споживання. Останнє призводить до виродження людини та цілих народів, і в кінцевому підсумку – людства в цілому. Найгіршим у цьому виродженні є те, що бюрократично-фінансова верхівка зацікавлена в тому, щоб перетворити окремі особистості, з їх власною силою та душевним потенціалом, на одноманітні та бездушні гвинтики єдиної піраміди споживання/виробництва/споживання. Логічним завершенням такої послідовності, судячи з усього, мало би бути перетворення сучасних людей на біороботів.

На противагу такому похмурому майбутньому «Синдикат» висуває ідею Душевності як цілісної єдності між суспільною роллю людини та її здатністю та бажанням реалізовувати себе, одночасно приносячи користь суспільству. На практиці це означає, що для нас, на відміну від бюрократів та фінансистів, головним є не те, скільки людина може заробити грошей, а те, що саме та як саме вона робить, та якими будуть наслідки її роботи/діяльності для неї та оточуючих. З цього простого житійського спостереження напряму випливає наше уявлення про оптимальну, тобто найбільш ефективну та корисну, систему організації та здійснення політичної влади.

Як можна легко спостерігати на прикладі українського суспільства наших днів, абсолютна більшість сучасних людей являє собою безформну масу слабко організованих індивідів, що легко піддається будь-якому навіюванню з боку контрольованих бюрократами та фінансистами так званих «засобів масової інформації». На практиці це означає, що навіть після якої-небудь повноцінної революції ці люди й далі будуть погано орієнтуватися в національних та тим паче глобальних питаннях. Тому прямим та безпосереднім завданням будь-якого руху, що прагне подолати нинішній стан речей, є відновлення органічних, себто природних, зв’язків між людьми на їх найнижчому, найбільш безпосередньому рівні. Мова йде передусім про місцеве самоврядування. Ми маємо на увазі не лише територіальні громади, а й професійні спілки, об’єднання споживачів, навіть спілки квартирантів одного будинку чи жителів одного гуртожитку.

У будь-якому разі, основною метою самоврядування в нашому розумінні цього слова є відновлення та закріплення зв’язків співробітництва між його учасниками та водночас – висунення природних, а не бюрократичних, лідерів, що могли б допомогти громаді чіткіше визначати та переслідувати свої інтереси.
Водночас слід наголосити, що самоврядування не може бути самоціллю або єдиною формою суспільного управління. Як уже натякалося вище, існують такі проблеми, що носять національний та глобальний характер і не можуть бути адекватно вирішені силами одних громад та спілок, або навіть їх об’єднань.

Практика життя показує, що різні люди та їх групи мають різні схильності, таланти та інтереси, володіють різними здібностями, відрізняються різним рівнем проникнення в сутність складних суспільних та навіть міжособистісних процесів. Хоча частково ці здібності набуваються в ході навчання, не слід забувати і про їх підсвідомо-спадкову складову. Саме тому «Синдикат», слідуючи традиції українського національного руху, виступає проти примітивного, нещирого демократизму та популізму, що використовується політиканами для перетворення наївних мас на своїх фанатичних прихильників. Саме тому ми виступаємо проти ілюзії «демократичних виборів», так званої «представницької демократії», та абстрактної «рівності».

Яку ж альтернативу ми пропонуємо сучасним загальнодержавним (загальнонаціональним) органам управління, якщо ми відкидаємо як парламентаризм, так і віру у всесилля самоврядування? На наше переконання, такою альтернативою може бути лише система усвідомленого відбору кандидатів на здійснення відповідних функцій суспільного врядування у відповідності до їх здібностей та нахилів. Після того як буде сформована різностороння та, вочевидь, багаторівнева система територіального та виробничого самоврядування, що буде заснована на принципі особистого зв’язку між його учасниками та громадами та спілками, з яких вони походять, має бути створена також система оцінювання та підбору кандидатів на посади, що виходять за межі компетенції місцевих органів управління, – починаючи з регулювання національної економіки та закінчуючи питаннями суспільної безпеки та оборони.

Важливо зазначити, що критеріями такого відбору повинні бути не лише рівень знань у відповідній сфері та загального інтелекту (а також фізичних здібностей у випадку військових та пов’язаних з ними професій). Відповідно до нашого розуміння Душевності, додатковим і дуже важливим критерієм буде також оцінювання співвідношення між прагненням до особистого комфорту, з одного боку, та усвідомлення свого громадського обов’язку та готовністю до жертовності – з іншого. Сучасні психологічні науки цілком спроможні створити інструментарій для такого оцінювання. Таким чином, ті зі здібних людей, в особистості яких, тим не менше, переважають прагнення до комфорту та особистої насолоди, будуть направлені в розпорядження місцевих громад, де можливі негативні наслідки таких прагнень будуть урівноважені тиском з боку інших учасників низового самоврядування.

Ті ж із учасників відбору, хто продемонструє свою здатність слідувати ідеалам громадського обов’язку та жертовності, стануть справжньою, а не фальшивою елітою нового суспільства-нації, причому серед них слід виокремити групу людей, схильних до нестандартного та творчого мислення. На плечі останніх буде покладено надзвичайно складне та відповідальне завдання розробки шляхів майбутнього суспільного розвитку, їх обґрунтування та донесення до інших членів суспільства. Саме такий суспільний відбір дозволить подолати фальшиве протиріччя між ідеалами демократії як суспільства, в якому кожна достойна людина, а не лише багатій або нащадок багатіїв, може впливати на розвиток соціуму, з одного боку, та аристократії як суспільного ладу, заснованого на правлінні найкращих та найблагородніших людей, – з іншого.

Отже, такими є основні принципи нашого підходу до сучасного суспільного ладу та альтернатив останньому. Як можна пересвідчитися, вони не є ані чисто елітарними, ані поверхово «демократичними». Звичайно, питання державної влади не можуть розглядатися у відриві від питань власності та розподілу основних суспільних ресурсів. Тому в наступній публікації, присвяченій ідеям «Синдикату», ми перейдемо до розгляду соціально-економічних проблем та наших підходів до них.

Леонід Кияниця,

політичний референт СИНДИКАТу,

Дивіться також:

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>